Що таке диспластичний коксартроз кульшового суглоба?

Диспластичний коксартроз (деформуючий артроз тазостегнового суглоба) – це важке за перебігом та наслідками захворювання кульшового суглоба, яке проявляється запаленням хрящової тканини зчленування, поступовим її руйнуванням, звуженням суглобової щілини, а також супутнім цим процесам больовим відчуттям та контрактурою (обмеженням рухових можливостей) нижньої кінцівки. За відсутності належного лікування, результатом коксартрозу в більшості випадків стає інвалідність.

Загальна інформація

Диспластичний коксартроз тазостегнового суглоба не є рідкістю у практиці лікаря-ортопеда. Це досить поширене захворювання з яскравою статистикою – деформуючий артроз тазостегнового суглоба займає левову частку (понад 15%) серед усіх проблем кульшового зчленування.

Диспластичний коксартроз з погляду статистики:

• найчастіше проявляється у пацієнтів після 40 років, при цьому діагностування у дитячому віці також не є рідкістю;
• захворювання частіше діагностується у жінок, аніж у чоловіків;
• одностороння форма більш поширена – понад 60% випадків;
• двостороннє ураження становить 10-12% від загальної кількості діагнозів.

Без належного лікування, патологія призводить до значного обмеження рухової функції нижніх кінцівок, включно до повної її втрати. Диспластичний коксартроз на кінцевих стадіях фактично гарантує інвалідність з постійним та вираженим больовим синдромом.

Причини виникнення диспластичного коксартрозу

В більшості випадків першопричиною виникнення коксартрозу є дисплазія кульшового суглоба – вроджена патологія зчленування, яка провокує загальний недорозвиток суглоба, неправильне його формування, виникнення мікротравм (вивих/підвивих) та як наслідок – розвиток складних захворювань, зокрема диспластичного коксартрозу.

Серед факторів, які можуть спровокувати розвиток диспластичного коксартрозу:

• надлишок ваги;
• надмірні фізичні навантаження;
• травми тазостегнової зони;
• генетичні чинники.

Збільшення навантаження на кульшовий суглоб, часті мікротравми та їх рецидиви, порушення кровообігу, інфекційні захворювання тощо – все це, помножене на вроджені диспластичні проблеми, призводить до посилення дегенерації хрящових тканин та поступового розвитку деформуючого артрозу тазостегнового зчленування.

Види (стадії) захворювання

Як і більшість хронічних захворювань, деформуючий артроз кульшового суглоба розвивається поступово. Систематика етапів цього захворювання включає 4 стадії, які розрізняються за ступенем звуження суглобової щілини та мають відповідні прояви.

Стадії диспластичного коксартрозу:

1. На I-й стадії проблема має слабкий прояв (незначні болі у нозі, як при звичайній втомі після навантаження), що помітно ускладнює діагностику. Відхилення позиції головки стегнової кістки не перевищують 10%. Звуження суглобової щілини незначне. МРТ показує виникнення остеофітів та початкове ущільнення (склерозування) субхондральної кісткової тканини.

2. На II-й стадії пацієнт відчуває біль вище, у зоні стегна і навіть біля таза. Відхилення позиції головки стегнової кістки становить 10-15%. Звуження суглобової щілини більш помітне, це ж стосується кількості остеофітів, також можливі мікротравми (підвивихи) та розвиток асептичних некротичних процесів.

3. Диспластичний коксартроз 3 стадії має яскраву виражену симптоматику, проявляється значними обсягами пошкодження (відхилення головки стегна – до 20%), зникненням суглобової щілини, помітною деформацією та обмеженням рухових можливостей зчленування.

4. Диспластичний коксартроз 4 стадії перетворює життя пацієнта на суцільну проблему. Відхилення головки стегна – понад 20%. Рухова здатність суглоба мінімальна або відсутня, можлива зміна (укорочення) довжини кінцівки. Біль не вщухає цілодобово, розвивається атрофія прилеглих м’язів та інші супутні проблеми.

Щодо різновидів, коксартроз може бути одностороннім (зазвичай) та двостороннім (рідше). В будь-якому випадку двостороння форма завжди розвивається з односторонньої та є наслідком запущеності ситуації.

Основні прояви та симптоми коксартрозу

Диспластичний коксартроз стегна проявляється больовим відчуттям – біль фіксується навіть на початкових стадіях захворювання. Спочатку в колінній зоні як при звичайному перенавантаженні, з подальшим посиленням та охопленням більшої площі за вектором вище коліна (стегно, таз, пах).

На прикладі кінцевих стадій (3 та 4), перерахуємо основні симптоми деформуючого артрозу кульшового суглоба:

• біль, який наростає з часом, стає вираженим та охоплює майже всю зону від коліна до стегна і вище (таз включно);
• виникнення та розвиток контрактури (зниження рухових можливостей) кульшового зчленування, в тому числі до повного унеможливлення пересування;
• інші прояви зносу хрящових тканин – хрускіт у суглобі, вкорочення кінцівки, кульгання + фіксований стан ноги (через біль та перекіс таза), атрофія м’язів стегна тощо.

Якщо вчасно не звернутися за допомогою до лікаря, результатом може бути повна втрата рухової здатності ноги/ніг (суглобовий анкілоз), постійний больовий синдром та як наслідок – значне погіршення якості життя та інвалідність.

Як діагностувати диспластичний коксартроз кульшового суглоба?

Якщо під час анамнестичного дослідження та пальпаційного обстеження лікар попередньо діагностує диспластичний коксартроз кульшового зчленування, для підтвердження діагнозу та деталізації обставин проблеми обов’язково призначається рентгенографія, МРТ та УЗД. Ще потрібно буде здати лабораторні аналізи (клінічні, біохімічні, а також на ревматоїдний фактор).

Лікування диспластичного коксартрозу тазостегнового суглоба

Практика показує, що повністю вилікувати диспластичний коксартроз кульшового суглоба можна лише на перших двох стадіях. В деяких випадках результату можна досягти консервативними методами лікування, але на це потрібно багато часу та фінансів за відсутності чітких гарантій (оскільки результат залежить від великої кількості факторів).

Враховуючи складність проблеми (особливо, якщо мова йде про II стадію і вище), найбільш ефективним, а найчастіше – єдиним варіантом її вирішенням є хірургічне лікування диспластичного коксартрозу тазостегнового суглоба.

Варіанти лише два:

1. Найчастіше використовується метод тотального ендопротезування, який передбачає видалення зношеного зчленування та його заміну на штучний імплантат, завдяки чому можна позбавитися болю та досягти відновлення рухової функції.

2. Також застосовується метод коригуючої остеотомії із залученням артроскопічного обладнання – малоінвазивна операція, завдяки якій можна позбутися диспластичних проявів та уповільнити розвиток захворювання, хоча це і не вирішить проблему остаточно.

Післяопераційне відновлення та профілактика передбачає тривалий період реабілітації (до 12 місяців), правильний режим життя та контроль навантаження на кінцівки за метою зниження травматичних ризиків та зміцнення загального стану кульшової зони.