Лікоть тенісиста

Патологічний стан, що називається лікоть тенісиста, вперше було описано ще в 1873 році. Через десять років лікарі помітили взаємозв'язок з хворобою і заняттями спортом, які вимагають багаторазового згинання та розгинання передпліччя в області ліктьового суглобу. Найчастіше такі рухи використовуються у великому тенісі, тому захворювання і отримало подібну назву.

Що таке лікоть тенісиста

Термін «лікоть тенісиста» використовують навіть самі лікарі, але що це за синдром офіційною медичною мовою? Хвороба позначається, як епікондиліт. Локалізується у верхніх кінцівках, викликаючи біль та зниження функціональності рук. Розвивається через надрив або запалення в тому місці, де м'язи прикріплюються до латерального відростка плечової кістки. Більшість пацієнтів пов'язують хворобу саме із заняттями спортом, але бувають інші причини, що викликають цю патологію ліктьового суглобу.

Види

 Існує два основних види залежно від локалізації патології: лікоть тенісиста – латеральний епікондиліт, лікоть гольфіста – медіальний. Перший зустрічається в кілька разів частіше. Обидва варіанти характерні для пацієнтів вікової групи після 50-ти років.

 Медіальний варіант зустрічається у представників робочих професій, діяльність яких пов'язана з повторюваними навантаженнями, наприклад, столярів. Страждають від патології метальники дисків, гравці в гольф.

Причини та фактори ризику

І медіальний, і латеральний епікондиліт виникають частіше у правому ліктьовому суглобі. Пов'язано це з навантаженням саме на цю руку. Для лівші відповідно навпаки – більш схильний до ризику лівий ліктьовий суглоб.

 Причин, за якими може виникнути захворювання «лікоть тенісиста», кілька:

  • Постійно повторювані стереотипні рухи м'язів в області передпліччя, що викликають мікротравми навколосуглобових тканин;
  • Перевантаження ліктя в результаті гри у великий теніс, ігри зі скакалкою, підняття штанги;
  • Частий травматизм в області ліктя;
  • Гіпермобільний синдром – вроджена патологія, що характеризується слабкістю зв'язкового апарату ліктьового суглобу;
  • Запальні хвороби – артрит – ревматоїдний та спондилоартрит.

Існує ще список факторів ризику, що сприяють виникненню латерального епікондиліту. Серед них ключовим є професія чи хобі – заняття спортом. Саме постійні рухи руки травмують навколосуглобові тканини, в результаті чого пацієнт відчуває біль і скутість рухів. Не менш важливим фактором ризику є вік. До латерального епікондиліту схильні чоловіки та жінки від 30 до 50 років. А наявність в анамнезі захворювань хребта і суглобів здатна стати ще однією причиною хвороби.

Симптоми і діагностика

Запідозрити «лікоть тенісиста» може і сам пацієнт. Больові відчуття дають про себе знати при рукостисканні чи бажанні підняти чашку зі столу. Звичайні обертальні рухи рукою переважно безболісні. Саме тому пацієнти часто не звертаються до лікаря, тим самим підвищуючи ймовірність виникнення ускладнень – подальшого пошкодження кісткової та хрящової тканини.

При болях в ліктьовому суглобі при певному фізичному навантаженні варто звернутися до лікаря ортопеда для точної діагностики проблеми. Постановка діагнозу виконується після ряду проведених досліджень, а саме:

1. Збору анамнезу, під час якого лікар може визначити рід діяльності пацієнта та можливі фактори ризику, а також симптоми, що супроводжують патологію.

2. Огляду пацієнта, пальпації ліктьового суглобу.

3. Рентгенографії суглобів, необхідної для виключення хвороб кісткової тканини.

4. УЗД, за допомогою якого визначається наявність синовіальної рідини в області латерального відростка, збільшеного кровотоку через запалення.

5. Магнітно-резонансної томографії, що детально показує стан всіх елементів ліктя.

Лікування

І латеральний, і медіальний епікондиліт потребує лікування. Для боротьби з такою патологією використовуються консервативні методи. Але найголовніше – необхідно забезпечити повний спокій від фізичних навантажень. Ліктьовий суглоб повинен відпочивати. Ні в якому разі не можна продовжувати заняття спортом.

 Серед основних методик, які використовуються:

  • Найбільш дієвий метод: ін’єкції збагаченої тромбоцитами плазми;
  • Ударно-хвильова терапія;
  • Фізіотерапія, масаж;
  • Тейпування, установка ортеза, бандажа;
  • Уколи знеболюючих та протизапальних препаратів (усувають симптоми);
  • Застосування мазей і гелю місцевої дії для полегшення симптомів.
  • Якщо нічого з вищеперерахованого не допомогло, показана хірургічна операція.

Як лікувати, які з методик використовувати і наскільки тривалим буде лікування, визначає лікар. В середньому терапія ліктя тенісиста займає 2-3 тижні, а больові відчуття знижуються протягом перших днів.

Реабілітація

Латеральний епікондиліт фактично є хронічним захворюванням, яке може повертатися, тому важливо не тільки пройти повністю лікування, але і виконувати рекомендації фахівців щодо реабілітації. Одним з методів здатна стати ударно-хвильова терапія. Вона істотно знижує кількість рецидивів, а багатьом пацієнтам вдається повністю позбутися від патології і продовжувати звичний активний спосіб життя.

Профілактика

 Чи можна попередити виникнення ліктя тенісиста – питання, яке хвилює багатьох. Відповісти на нього однозначно важко, але обов'язково варто проводити профілактичні заходи. Важливо перед заняттями спортом виконувати розминочні вправи, що поліпшують кровообіг в ліктьовому суглобі. Так в м'язах і навколосуглобових тканинах не утворюються мікротріщини.

 Не менш актуальною профілактикою стане дотримання техніки безпеки на спортивному майданчику, тенісному корті або робочому місці. Вбережуть від травм та підвищених навантажень також налокітники.

 І найголовніше – при перших можливих симптомах латерального епікондиліту варто звернутися до лікаря-ортопеда. Саме таким досвідченим фахівцем є доктор Тарас Рокита, що виконує діагностику, проводить консервативне лікування та виконує оперативне втручання.